—Дякую. Сама відчуваю, що засиділася на місці, так далі не можна! (Сміється). Тож разом із "Новою хвилею" розпочинається новий етап мого життя.

— Ти давно мріяла взяти участь у цьому конкурсі?

— Та ні, навіть не планувала. Якось спонтанно все вийшло! Щоправда, реакція на моє рішення в Україні була взагалі дурнувата, усі казали: «Навіщо це тобі? Ти вже відома у себе на батьківщині». Проте я для себе вже все вирішила.

— Чи часто все вирішуєш сама?

— Майже завжди! Щойно відчуваю, що надто багато одноманітності у житті, - змінюю. Пригадую, щось подібне було у мене після музичної школи: вісім років провчилася, а на випуску, вдихнувши повітря на повні груди, обіцяєш собі, що більше не торкнешся клавіш піаніно.

- Але ж таки торкнулась! До речі, обіцяла прихильникам новий альбом… Як просуваються справи?

— Загальмувалися через "Нову хвилю". Я фактично готова видати англо- та російськомовний альбоми, проте тепер не знаю, чи варто. Той місяць, що був потрібен для остаточного зведення, минув у відборах. Тепер уся сила йде саме на підготовку до нього. Я не люблю робити щось наполовину. Видавати абияк альбом, похапцем збиратися на «Нову хвилю» - це не для мене. Щоб заслужити повагу слухачів, свою роботу треба виконувати по максимуму

— Назву для альбому вже вибрала?

— Я хочу його назвати за піснею, яку тепер випускаємо у ротацію: "Вьіше чем любовь". Вона стала головним саундтреком до лікарського серіалу "Я лечу". Його знімає та ж компанія, що зробила "Кадетів".
Пісні до альбому ми добирали дуже прискіпливо. Я дуже великого значення надаю текстам, бо хочеться, щоб емоції були передані і сприйняті правильно. А музикою опікується Руслан Квінта. Він мене дуже добре розуміє, тому й пісні виходять органічні.

— Англомовний альбом буде копією російського?

— Ні, там будуть різні пісні. Ми намагалися деякі англомовні пісні перекласти російською й натрапили на труднощі. Дуже важко те, що первісно передано однією мовою, передати іншою, не завдавши шкоди емоційному наповненню.

— Незабаром вийде і фільм з твоєю участю...

— Так, я його вже бачила. Мій персонаж — дівчинка, яка любить танцювати. Це досить драматичний фільм. Є в ньому багато речей, якими я не задоволена, я б багато чого змінила. Це лише моя друга спроба в кіно, та руки так і сверблять: хочеться вхопити ножиці й повитинати з нього те, що не дуже вдалося. :)) Звісно, хотілося б, щоб краще постаралася й команда, яка працювала над фільмом.

— Будеш і далі в кіно зніматися?

— Я нічого зі собою не можу вдіяти! Кожен має сильні та слабкі сторони, а моєю слабкістю є кінематограф. Від неї не втекти, тож буду й далі зніматися. Також пробую зараз написати власний сценарій, вже готові шість сцен.

— Сценарій? Переважно всіх акторів тягне стати по той бік камери у ролі режисера.

— Ну цього мені також хочеться.:))) Але режисер повинен мати чималий досвід та професіоналізм. Поки що я взялася за те, що можу зробити добре. Принаймні так мені здається.:)

— Про що буде твій сценарій?

— Про кохання, про людей, які у нього вірять. Це має бути фільм, розрахований на аудиторію до тридцяти років. На жаль, фільмів для молоді у нас майже не знімають, а ті, що заявляються як молодіжні, насправді такими не є...
Я хочу вкласти у нього ті засади, на яких виховували мене. Хочу показати, що не головне — їздити на дорогих машинах, тусуватися з "крутими пацанами". Треба переживати справжні почуття, щиро і відверто.

— Бачу, ти романтик...

— Я думаю, що кожна творча людина мусить бути романтичною! Не можна ж ані співати, ані писати, ані знімати фільми, якщо не переживаєш ці почуття у власному житті.

— А що для тебе означає кохання?

— Це те, що має рухати людиною. Лукавлять ті, які кажуть, що нікого і нічого не люблять. Без цього почуття жити просто неможливо! І нехай немає поруч коханої людини, та почуття є навіть тоді, коли ти в пошуках і просто віриш, що колись з тобою це станеться.

— У тебе вже було те велике кохання, яке надихає на подвиги?

— Щоб сказати, що було щось велике-велике, то ні. Однак я й далі спілкуюся з усіма своїми колишніми і ні з ким не розсварилася. Навіть із хлопцем, з яким я прозустрічалася два з половиною роки. Після піврічної перерви ми спілкуємося, як давні друзі, ніби між нами нічого й не було.

— Таке рідко вдається. У тебе талант!

— Напевно. Та коли велике почуття з'явиться, то, я цього певна, триматиму його руками і ногами.

— А тепер твоє серце вільне?

— Ну, як сказати...:)).

— Можна чесно!

— Є одна людина на прикметі, але що буде далі, до чого все це приведе, не знаю.

— А це, часом, не один відомий російський актор, який знявся в одному відомому російському серіалі, де йдеться про молодих симпатичних хлопців із військового училища?

— Та ви що, змовилися всі? Нас із Сашею Головіним вже всі спарували! У нас справді дуже теплі стосунки. Але лише дружні! Як не крути, ми живемо в різних країнах, рідко бачимося. Дуже складно зустрічатися людям, які зв'язані такими обставинами.

— Тобто варіант стосунків усе ж розглядався?

— Між нами є велика обопільна симпатія. Може, якусь енергетику ми випромінюємо з ним, не знаю. Тому, напевно, у багатьох таке враження.

— О'кей, даймо Сашкові спокій. А ти сама від чого маєш задоволення?

— Мабуть, від того, що вже зробила. Нехай це звучить неправдоподібно чи ще якось, але коли бачиш, що твоя робота когось надихнула, допомогла у чомусь, то ловиш справжній кайф. Ну і кіно., ще раз.:))) Знаю, що вже говорила на цю тему, але нічого не можу зі собою вдіяти.:)) Для мене це зовсім інший світ, хвиля, в яку я так хочу влитися і почуватися якнайкомфортніше.

— А чи є речі, за які тобі соромно?

— Не знаю. Мабуть, найгірше я почувалася після того, яку десятирічному віці покинула бабцю. Я собі вирішила, що мені у неї нудно, підмовила на втечу мого приятеля. Ми пішки пройшли десять кілометрів траси. Нас знайшли аж за півдня. Навіть не уявляю, що через мене пережила бабця, але більш як місяць я не могла наважитися приїхати до неї в гості і в очі глянути. Не раз просила батьків відтягнути цей момент, бо було неймовірно соромно.

— Ніколи не хочеться відмінити зйомки, концерт і провести час з близькими людьми чи просто провалятися весь день у ліжку?

— Я вже звикла до того, що мої близькі люди живуть далеко від мене, тому можливості провести з ними час я не маю. Вже сім років не живу з ними. І, мабуть, завдяки тому кожен мій приїзд — це найкращий відпочинок і свято. Краще дому у світі місця немає.

— А вільний час як проводиш?

— Стараюся вдома поприбирати.:) Переглядаю музичні програми, пресу, бо часом відчуваю, що відстала від музичного життя за щоденними справами. Крім того, в курсі треба бути, щоб випадково не повторитися.

— Як розумію, ти живеш сама. Не нудьгуєш?

— Та мені ніколи! То продюсер зі своєю дівчиною навідається в гості, то колеги. Ніяк не можемо одне одному набриднути: і на роботі разом, і відпочиваємо разом. От у неділю в кіно всі гуртом пішли на "27 весіль": захотілося чогось такого дурного, романтичного і без особливого змісту.

— А як щодо дискотек?

— Ой ні! Ненавиджу клуби. Добре, що всі мої друзі так само до них ставляться. Навіть не пригадаю, коли я туди потрапляла не по роботі. Для нас краще встати о четвертій ранку і поїхати в ліс. Ми трішки схибнуті, я знаю. Хай яка погода, а ми все одно радо виїжджаємо на природу. Всі трошки вип'ють, а я сідаю за кермо (бо ж не п'ю) і всіх розвожу по домівках. З тими емоціями ні один клуб не зрівняється!

— Часто доводиться сідати за кермо?

— Переважно у вихідні. Усім дуже вигідно зі мною гуляти, бо знають, що додому доправлять точно. А вже у будні моїм "Мерседесом" кермує водій, бо у мене нема терпцю на ці корки. Навіть коли поруч сиджу, мною теліпає, а потім вже ні до чого не можу взятися.

— А з відомими людьми дружиш?

— Ніколи! Всі в нас такі дивні та індивідуальні, що... Звісно, є люди, з якими приємно поспілкуватися, але до близької дружби не доходить.

— Який найприємніший подарунок ти отримувала останнім часом?

— Клавішні. Продюсер подарував, я б сама їх ніколи не купила. Просто віднедавна у мені знову прокинулася любов до фортепіано. Хочу спробувати писати пісні, грати класику. А ще у мене з'явився телескоп, про який я довго мріяла, але нікому не казала. Пощастило!