– Я вирішила трішки змінитися. Зробила божевільну зачіску. На жаль, моя ідея не повністю реалізувалася. Дизайнери витратили багато часу і зусиль. Моє волосся тричі стригли, тричі фарбували, шукали щось нове. Я в житті екстремальна людина, тому такі випробування витримала гідно.

 – Тобі подобаються експерименти?

 – Я завжди люблю робити щось нестандартне. Якось стрибнула з парашутом. Дуже хочеться ще, але мені не дозволяють.

 – Чи змінюється від зовнішнього іміджу музика Міки Ньютон?

 – Звісно, моя музика змінюється, з часом вона стає більш виваженою. Останній альбом, який ми записали в Англії, сильно відрізняється від платівки "Тепла ріка". Не можу сказати, що це кардинальні зміни. Принаймні шансон я не заспівала. Залишаюся вірною поп-року. Буду співати пісні, які мені подобаються. Зміна кольору волосся не може кардинально вплинути на мої смаки. В душі я залишаюся собою.

– Якби запропонували великий гонорар, погодилася б заспівати шансон?

 – Я можу заспівати все, що завгодно: і шансон, і джаз, і r&b… Але завжди хочеться робити те, що тобі подобається насправді. Незалежно від того, чим займатимусь, я все одно знаходитиму час для свого улюбленого поп-року.

 – Від чого залежить твій настрій?

 – Переконана – все залежить виключно від людини. Коли прокидаєшся, неодмінно треба думати про щось гарне. Треба себе налаштувати на позитивні емоції. Приміром, навіть якщо я запізнюся – що надзвичайно неприємно, – намагаюся думати про гарне. Мене чекають попереду цікаві інтерв’ю, зйомки, зустрічі… Одразу піднімається настрій. Неприємності відходять на другий план.

 Свій позитивний настрій завжди намагаюся передати людям. Якщо багато думати про те, що все погано, воно й справді так буде. Краще бути оптимістом, ніж впадати у депресію. Хоч які трапляються неприємності, завжди вірю, що все зміниться на краще. І переконую в цьому всіх своїх друзів.

 – А не втомлюєшся від швидкого темпу життя?

 – Якщо тобі подобається робота, втома стає непомітною. Коли тобі через годину після зустрічі людина присилає повідомлення з вдячністю за позитивний настрій, це дуже приємно. Тож усім-усім раджу в найскрутніших ситуаціях не падати духом.

 – Бувають моменти, коли сідають батарейки?

 – У кожної людини таке буває. Втім, у мене такий стан може тривати не більше півдня. У цей час є можливість поміркувати. А коли стомлююся думати, починаю активно діяти. Людина дуже часто на підсвідомому рівні налаштовує сама себе. Боїмося захворіти, і болячки самі нас знаходять. Ненароком захворіли, але хочемо діяти, щось робити, – через день-два хвороба сама відступає.

 – Ведеш свій особистий щоденник?

 – Інколи бувають дні, коли хочеться щось написати.

 – Це електронний щоденник чи звичайний?

 – Паперовий. У комп’ютері краще нічого особистого не писати. Я навіть у школі реферати писала від руки, а деякі мої однокласники їх друкували. Мені подобається писати. Коли я придумую вірші, ніколи не сиджу за комп’ютером, а від руки пишу, малюю.

 – Який предмет був найулюбленішим у школі?

 – Мабуть, українська мова та література. Любов до них мені прищепила моя вчителька, яка жила з нами в будинку через одні двері. Коли я щось там недовчила, вона одразу приходила і скаржилася моїм батькам. Навіть затяті двієчники завжди вчили вірші та гарно писали перекази. Всі дуже поважали її та її предмети.

 – А уроки прогулювала?

 – А як же без цього! Насправді ми були дуже хитрі з моєю подругою. Оскільки я з дитинства їздила на всілякі конкурси, то ніхто не міг щось запідозрити. Якщо мене на уроці немає, значить є вагома причина, – думали вчителі. Ми знали, що нам довіряють, і тихцем прогулювали.

 – Ніколи не замислювалася, що чогось недовчила у школі?

 – Думаю, що вчитися ніколи не пізно. Якщо тебе щось цікавить, завжди можна відкрити книжку, піти на курси, найняти педагога, вступити до інституту. Звісно, є багато моментів у житті, коли шкодуєш, що чогось недовчила у школі. Але насправді все одно ти вчиш тільки те, що тобі цікаво. Якщо в школі читала, тому що це треба, то зараз – тому що мені це цікаво. З віком починаєш більше розуміти, потребувати якоїсь інформації, яка міститься в книжках. Наприклад, хтось у школі не любив хімію, а тепер, коли вже за 30, прокинувся інтерес до формул. Дуже багато людей починають вчити психологію. Все це залежить від бажання. Якщо воно є, то будеш брати від науки все. Звісно, є ази, які потрібно знати.

 – Що робити, якщо треба вчити хімію, а тобі хочеться на побачення? Яка порада від Міки Ньютон?

 – Я дуже швидко вчила уроки, бо знала, що це потрібно. Чим більше ти відтягуєш, тим важче все це дається. Зробила уроки – і тоді цілий вечір у тебе вільний. Таким чином можна і хімію вивчити, і на побачення встигнути. Головне – не відкладати все на потім.

 – Що робити дівчаткам, які хочуть бути схожими на Міку Ньютон?

 – Класно, коли артист чи політик може позитивно вплинути на людей. Якщо підлітки хочуть бути схожими на мене – класно. Маю на увазі – не зовні, а характер. Можна наслідувати настрій, ставлення до життя. Наприклад, я – проти наркотиків. І дівчина каже, я теж, як Міка Ньютон, буду проти наркотиків. Тоді в цьому немає нічого поганого. Тому всім бажаю працювати над собою, але в жодному випадку не копіювати мене. Найгірше, коли людина створює собі ідола.

 – До речі, хто зі знаменитостей тобі подобається?

 – Мені подобаються Мадонна, Мерайя Керрі… Це люди, які багато чого досягли у своєму житті. Мені б хотілося досягти їхнього успіху, і я цікавлюся їхніми кроками у житті. Але кумира в мене ніколи не було.

 – А як же у шкільні роки? Збирала фотографії знаменитостей?

 – Ні, в мене не було жодного плаката чи постера. Згадую і навіть не можу пояснити, чому так сталося. Адже у багатьох підлітків завжди на стінах висіли портрети рокерів, поп-зірок, кіноактрис… А в мене були голі стіни…

 – А що робити хлопцям, які закохуються в Міку Ньютон?

 – Ой, це проблема. З дівчатками простіше. Їм подобається зірка, їм подобається її образ, і вони хочуть чимось наслідувати, але не більше. А хлопці теж у захваті від образу, але вони психологічно слабші. В мене у фан-клубі є кілька підлітків, років по 13–14, які настирливо освідчуються мені в коханні. Їм байдуже, що я старша віком, їх не цікавить моє особисте життя, вони марять у своїх ідеях. А потім дуже ображаються, коли їм кажуть "ні!". Завжди треба лишатися людиною й об’єктивно оцінювати речі. Звісно, мені приємні освідчення в коханні, але все має бути в розумних межах.

 – Наші читачі незабаром обиратимуть професію. Що б ти їм порадила?

 – Треба дуже серйозно поставитися до цього вибору. П’ять років – це чималий термін у житті. Коли ти закінчуєш навчання, тобі вже 22, і починаєш розуміти, що така професія тобі не подобається. Не треба завжди "вестися" на бажання батьків. Професію маєте обирати ви, а не вони. Радьтеся, вислуховуйте їхні поради, цікавтеся думкою вчителів, друзів, але неодмінно робіть власний вибір. Нині потрібні спеціалісти з усіх професій. В Україні бракує і добрих лікарів, і добрих психологів, і добрих архітекторів. Людина має з охотою навчатися і любити свою професію. Успіхів вам!